ELMA art: казки, вірші, вітання

Світ навколо бабусі Дарини змінився до невпізнання. Вона пам'ятала це місто зовсім іншим- з маленькими будиночками і неасфальтованими вулицями. Потім були часи, коли вулицями ганяли галасливі машини, залишаючи після себе запах спаленого палива, потім з'явились електромобілі, які майже не відрізнялись зовні, але і ці механізми давно відійшли у минуле. Тепер за вікном їхньої затишної кімнати на другому поверсі простягалися тихі, засаджені екзотичними деревами алеї, де роботи-садівники підрізали кущі під тихий шепіт вітру. Люди переміщались тихо на  повітряних дисках, що використовували для свого руху магнітне поле. Місто стало чистим, спокійним і впорядкованим, як той перехід-"зебра", що так дивував людей колись. Тепер він був майже не актуальним, бо традиційні для двадцятого століття машини зникли, але правила залишились правилами і саме ці місця були визначені для переходу вулиць. ​Лише  одна річ для неї залишалася незмінною- Небо. ​Воно так само, як і тисячі років ...

  У пору веселу, як літо настало І кожен розваги веселі шукав, То бульбашки мильні малеча пускала, А вітер їх вище дерев підіймав. ​І весело плескали діти в долоні, Як більша злітала у сонячну вись. «Велика і гарна, така кольорова!» — Кричали так дзвінко: «Дивися, дивись!!!» ​А бульбашку гарну, злітаючи, вітер У небо на жарт, сміючись, підхопив. Так високо, що вже не бачили діти, А вітер все далі і далі летів. ​Та бульбашка сяяла в небі високім, І грала веселка в її оболонці. Дивилась на всіх гордовито, бо збоку На ній вигравало проміння від сонця. ​«Яка я красива!» — злітала й пишалась, — «Я краща і більша, напевно, за всіх». Все більше і більше вона роздувалась, Їй аж бракувало в захопленні слів... ​«Наповнена світлом, лечу, мов на крилах, До зір приведе цей високий політ... Мені не забракне ні мила, ні сили — Надуюсь, мов Сонце, щоб його закрить!» ​Овації бульбашка довго зривала: Крутилась, сіяла, хвалилась, росла... А потім у висі небесній пропала, І діти забули: була та й була...

Жив у лісі Їжачок. Мав багато голочок. Поки був їжак маленький, Голочки були м'якенькі. А коли їжак підріс, Його побачив хитрий Лис. Їжака хотів зловити  Й юшечку смачну зварити. Та Їжак в клубок згорнувся І голками повернувся. Лис ганяв його, мов м'ячик, В ранках лапки-сів та й плаче. Злиться, носик поколов, І ні з чим собі пішов. А Їжак лежать зостався, Дуже він тоді злякався. І отримав так урок Із призначення голок. У кущах лежав до ночі, Але ж їсти,  бідний , хоче. Щоби Лиса не зустріти, Став ночами в ліс ходити. Вдень він м'ячиком згортався  І у листячку ховався. І лежав, мов той клубок З гострих сотнями голок. Їжаку була наука: Оборона- гарна штука. З того часу наш Їжак Не змінився геть ніяк, Кого стріне випадково, То голками коле знову. Просто так чи з переляку Їжачок іде в атаку. В Їжака в усій окрузі  Не лишилось навіть друзів. ...

Глибоко під землею жили водяні краплинки, вірніше, їх там було ціле підземне озеро. Краплинки ніколи не бачили сонячного світла і їм завжди було цікаво: чи є щось у світі крім озера. Але одного разу краплинки так розігралися, що пробилися на поверхню землі. Одна за одною вони просочувались крізь шпаринку в землі... Назустріч їм з високого неба лилось сонячне проміння. Краплинки ніколи не бачили такого яскравого світла у своєму підземному помешканні, тому їх захопленню не було меж.  Вони виринали , розтікалися, виблискували на сонечку, мов діаманти і радісно сміялися від захоплення, а теплі промені сонечка,  лагідно торкаючись, зігрівали їх. Скоро їх стало так багато, що сміх перетворився в гомінливе дзюрчання, а шпаринка в землі ставала все більшою, і нові краплинки виливалися вже цілим потічком на поверхню землі. Так з'явилося нове джерельце. Воно вигравало у сонячному промінні, виблискувало, краплинкам було так весело і тепло, що вони радісно виринали на поверхню і згодом ма...

                      Коли квіти розплющують очі, або сад Феї Квітів         Привіт, любий друже! Чи знаєш ти, що цей світ мудрий, і все на нашій планеті живе за певними правилами, навіть квіти? «Як це?» — спитаєш ти мене, а я розповім тобі казку. В давні-предавні часи люди вважали, що Вітер, Вогонь, Вода, Земля і  Повітря — ці прояви сил природи — мають властивість приймати людську подобу.       Їх тоді називали Богами чи Феями... Тому, живучи поряд з такими сильними створіннями, люди вірили, що вони можуть накликАти Дощі і Бурі, домовлятися з Вітром і Вогнем, опікуватись усім живим на планеті. Люди називали їх різними іменами: Фрея і Флора, Деметра і Персефона, Лада і Леля, а можливо, Мокош чи Жива. Але сьогодні наша казка про ту чарівну істоту, що опікувалась квітами, а оскільки вона була чарівною, то ми і назвемо її Феєю Квітів.            І...