Коли квіти розплющують очі.... Казка.

                     Коли квіти розплющують очі, або сад Феї Квітів

       Привіт, любий друже!

Чи знаєш ти, що цей світ мудрий, і все на нашій планеті живе за певними правилами, навіть квіти? «Як це?» — спитаєш ти мене, а я розповім тобі казку.

В давні-предавні часи люди вважали, що Вітер, Вогонь, Вода, Земля і  Повітря — ці прояви сил природи — мають властивість приймати людську подобу.

      Їх тоді називали Богами чи Феями...Тому, живучи поряд з такими сильними створіннями, люди вірили, що вони можуть накликАти Дощі і Бурі, домовлятися з Вітром і Вогнем, опікуватись усім живим на планеті.Люди називали їх різними іменами: Фрея і Флора, Деметра і Персефона, Лада і Леля, а можливо, Мокош чи Жива.

Але сьогодні наша казка про ту чарівну істоту, що опікувалась квітами, а оскільки вона була чарівною, то ми і назвемо її Феєю Квітів.

           Історія однієї дівчинки, що любила квіти

А почалась ця історія в звичайнісінькому будиночку, де жив один добрий чоловік з його красунею-дружиною. Їх будиночок знаходився на самому краю села, так далеко від усіх, майже посеред лісу… Подейкували, що чоловік знається з лісовими духами, бо коли йшов він у ліс по гриби чи ягоди, то ніколи не приходив з пустим кошиком.

А його дружину взагалі називали відьмою за її неймовірну вроду. Коли починалось цвітіння польових трав, жінку можна було зустріти рано-ранесенько з букетом різного зілля, яке вона несла додому. А ще більше насторожувало селян те, що в їх обійсті, хоча воно й знаходилось майже у лісі, ніколи не хазяював дикий звір- лиси й вовки, навіть тхори, жодного разу не зробили їм шкоду.

Що й казати, в селі до них відносились з пересторогою, навіть побоювались. Але, не зважаючи на різні пересуди, ішли люди до них за допомогою, за цілющими травами, за добрими порадами…

Довгий час чоловік із жінкою жили вдвох, та нарешті з’явилась у них донечка. Що й казати, дівчинка була гарна. Змалечку вона полюбляла гратись у подвір’ї там, де мати насіяла квітів. З квітами вона розмовляла, ніби з справжніми друзями. Кольорові метелики сідали погрітися на її золотаві кучері, а птахи їли зерно і крихти просто з її долонь.

Коли вона підросла, то деколи з іншими дітьми ходила до ставу чи до лісу, але більше полюбляла прогулянки на самоті. Тоді вона могла говорити з квітами і деревами, комашками і птахами. Її дуже засмучувало, коли діти ображали тварин чи зривали квіти, а діти зовсім не розуміли її почуттів. Але коли вона подорослішала, то її дивовижна краса стала дратувати дівчат та зачаровувати парубків.Та не було у неї друзів серед людей, натомість був цілий світ лісових мешканців, з якими вона залюбки гралася. Вона слухала спів птахів і вони розповідали їй про те, коли буде сніг чи дощ, а коли буде сонячно. Трави нашіптували їй якою стежкою краще вийти з глибини лісу. Квіти напували її крапельками роси у спеку.

Одного разу  дівчинка зайшла в глиб лісу, втомилася і присіла відпочити на галявині та зрозуміла, а, що вперше відійшла від дому занадто далеко, щоб повернутись до темряви. Вона почала роздивлятись ліс навколо і за вершинами дерев побачила білий туман, схожий на хмари. Крізь них ніби просочувалось дивовижне світло. Від нього дівчина зовсім не відчувала небезпеки, та їй було дуже цікаво подивитись, що там за світло, яке ніби вабило і притягувало, тому вона пішла уперед.

Світло здавалось таким близьким і теплим, але дорога виявилась довгою. Швидко сутеніло. Лісові тіні простягали свої гілкоподібні руки, стежка губилась у гущавині лісу, але далеке тепле світло пробивалось крізь зарості і ніби вело за собою. І коли дівчина була готова впасти у відчай, пробираючись крізь колючі чагарники у білому тумані, її очам відкрилась дивовижна картина: величезна сонячна галявина посеред нічного лісу, обрамлена клубами білих хмар, засаджена квітучими деревами і дивовижними квітами, наповнена дзюрчанням струмків і співом птахів. А посередині цього незвичайного пейзажу височів замок з колонами, оплетеними квітами…

Ти ж розумієш, любий мій читачу, що це був незвичайний замок, і жили там незвичайні істоти.

Назустріч втомленій дівчині вийшли чарівні створіння- гарні дівчата у напівпрозорому легкому вбранні, їхні погляди були наповнені не здивуванням, а розумінням. Одна з дівчат простягнула руку і лагідно торкнулася її плеча.

"Ти заблукала, — прошепотіла вона без слів, лише думкою. — Але твоє серце таке ж чисте, як і наші квіти."

Дівчинка відчула, як її тривога розвіюється.

"Я... я просто... йшла за світлом", — подумала вона у відповідь.

"Воно завжди веде додому," — відповіла інша дівчина, вказуючи жестом на палац. Жодного слова не звучало з їх вуст.

 Дівчина розуміла їх погляди, жести і навіть думки, чисті і світлі, як весь дивовижний сад, як думки квітів біля її будинку. Дівчата привели її у палац, нагодували і залишили відпочити у великій гарній кімнаті. Звичайно, дівчина згадала, що мати і батько дуже непокояться, очікуючи на неї, але втома була такою сильною, що вона швидко заснула в м’якому ліжечку, ніби у ніжних хмаринках. На ранок її очікувало знайомство з усіма мешканцями замку і чудова подорож чарівним садом.

Що побачила дівчина в чарівному саду…

В чудовому  палаці посеред саду разом зі своїми сестрами жила Фея Квітів. Кожна з прекрасних фей мала свої обов'язки: доглядати за тваринами чи птахами, бджолами чи метеликами, кущами чи деревами…

Феї цікавились життям людей і засмучувались тим, що люди зовсім не розумілися, коли, як і що  краще робити, бо не розуміли ні думок квітів,  ні співу птахів, які багато що могли розповісти… Тому добра фея вирішила написати  для них велику Книгу Мудрості, яка мала допомогти людям орієнтуватися в часі, прикметах, сторонах світу.

«Фея Квітів мала багато справ: навесні запросити Теплі Вітри, вмовити Сонце — щоб світило довше, аби засіяти вчасно поля травами. Але найбільше вона була закохана в квіти.

Фея любила порядок і різнобарв'я, тому в її величезному розкішному саду було зростало безліч рослин, з яких вона збирала насіння, щоб вітри розсіяли його по всій Землі.

Високий невидимий паркан, сплетений із білих хмар, оберігав диво-сад від холоду, тому там ніколи не було зими. Сонце гріло, а Хмари розливали вологу.Все навкруги буяло і пишно цвіло.

Саме тоді Фея Квітів вирішила створити  Квітковий годинник, яким давні люди, обдаровані мудрістю, стали користуватись майже щоденно.

У своєму саду Фея виділила величезну ділянку ґрунту у вигляді кола, яка нагадувала за формою Сонце. Вона попросила всі квіти, що оселились на цій ділянці, зростати так, щоб вони по черзі, у певний час, відкривали свої дивовижні очі, орієнтуючись на Сонце. Таким чином усі квіти і трави шикувались у певному порядку.

З самісінького ранку, як тільки Сонце спускає на землю свої перші промені, пробуджуючи птахів, квіти розгортають пелюсточки. Щоправда, коли Дощові Хмари заслоняють Сонце, більшість із них закривають віночки, але в теплі дні Квітковий годинник справно виконує своє завдання і тепер.

Першим прокидається блакитноокий цикорій — з 4:00 до 5:00.

Потім усміхаються пишні кульбабки, очікуючи на гостину трудівниць-бджілок, 

блискучі лютики і квіти гарбузів, ароматні флокси — з 5:00 до 6:00.Стрункі барвисті мальви, квасоля та кавуни — з 6:00 до 7:00.

Шипшина, в'юнок, і тендітний льон з 7:00 до 8: 00.

Яскраві чорнобривці і картопля — з 8:00 до 9:00.

Нагідки (календула) та гвоздика польова — з 9:00 до 10:00.

Коли ж настає справжня післяобідня спека, деякі квіти ховають свої ніжні маточки за віями пелюсток.

Так о 14:00 закриває квіточку мати-й-мачуха, 

потім кислиця і нагідки — з 15:00 до 16:00, а за ними ніжний в'юнок — з 16:00 до 17:00.

Рожеві мініатюрні квіти деревію засинають з 19:00 до 20:00. І лише з настанням темряви закриваються пелюстки мальв, чорнобривців та багатьох інших квітів.

Тепер настає пора вечірніх квітів, які прокидаються тоді, коли вже сонце опускається ближче до горизонту.

Відчувши вечірню прохолоду, розпускається нічна красуня мірабіліс — з 20:00 до 21:00 і нічний флокс — з 21:00, схожа на дзвіночки вечірня примула енотера. А маленькі фіолетові квіти матіоли (нічної фіалки) розкриваються лише вночі, наповнюючи сад чудовим ароматом, з 21:00 до 22:00 і засинають на світанку — з 18:00 до 19:00.

Латаття біле пробуджується з першими променями сонця. Прокинувшись, квітка піднімається над водою. Це може бути о 7-й ранку, але якщо сонечко ховається за хмарками, то аж о 10-й.

Її ніжні пелюстки повільно розкриваються, ніби закликаючи різних комашок випити солодкого нектару і перенести золотистий пилок до іншої квітки. Ввечері, коли сонце починає сідати, приблизно о 17-й годині, квітка латаття поступово закриває свої пелюстки і, ніби засинаючи, опускається на воду або трохи занурюється під неї, щоб бути захищеною до наступного ранку.

Розкішний соняшник, що аж ніяк не може закрити пелюстками свою велику квітку, щодня повертає свою голівку за сонцем. Тому зранку його квіти видивляються на схід, вдень на Північній півкулі — на південь, а ввечері — на захід. У сонячний день за ним можна орієнтуватися, як за справжнім компасом.

Все це розповіли дівчині прекрасні феї під час прогулянки чудовим садом. А Фея Квітів зробила дивовижний подарунок- перші сторінки Книги Мудрості і насіння з рослин Квіткового Годинника.

Після довгої прогулянки дівчина повернулась до кімнати у палаці, де їй усе дуже подобалось: і привітні феї, яких вона розуміла без слів, і квіти, які не тільки могли розповідати історії, а ще підказували час доби, і мудра Фея Квітів. Вона знала, що може залишитись тут назавжди і стати однією з прекрасних фей, щоб доглядати за квітами і допомагати природі. Але вона розуміла й те, що має повернутись додому, де її чекають мати і батько, її ліс, звірі і сад, і люди, які мають отримати знання Книги Мудрості. З такими думками дівчина заснула непомітно для себе.

Чарівне насіння Феї Квітів

Вечоріло. Несподівано дівчина прокинулась від сну і здивувалась, що лежить не на подушках-хмаринках у палаці, а на м’якій зеленій травичці біля кущика запашного чабрецю. «Який був явний сон,— подумала вона, — потрібно повертатись додому.» І швиденько легкими кроками, вона ніби полетіла, у бік рідної хатини.

Вдома було все, як завжди. Матуся поралась біля печі, виймаючи гарячі пиріжки. Батько  вирізав нову сопілку для сусідського хлопчини. А в хаті пахло чаєм із чабрецю, ромашки і ще якихось ароматних трав. Дівчина привіталась поцілунком, обіймаючи рідних, і потайки радіючи, що нарешті вона вдома. Здавалось, що її відсутності ніхто і не помітив, ніби справді це був сон у літню спеку. Повечеряли. Знімаючи сукню перед сном, ніби випадково, вона натрапила у кишені на якусь шкатулку, якої раніше в неї не було.

Так, це була та сама шкатулка з насінням, яку подарувала їй Фея Квітів. Вона була кругла, схожа на годинник, всередині поділена на маленькі сектори по колу, у кожному з яких лежало різне насіння. Лише в центральному відділі, що був розташований по центру шкатулки, лежало дещо, схоже на мініатюрну книжечку. Обережно двома пальчиками дівчина вийняла  книжку і почала розгортати…,а книга почала збільшуватись, сяяти, іскритись і, нарешті, в руках дівчини перетворилась на напівпрозорі великі, ніби створені із білих хмар відкриті сторінки, на яких сяючими сонячним світлом буквами, було описане все, що вона почула  й дізналась від фей у чарівному замку. Це була та сама Книга Мудрості Природи, написана Феєю Квітів…

Наступного ранку, разом з першими променями сонця, дівчина побігла у свій сад. Там вона знайшла найсонячніше місце, розпушила землю, розкреслила так, як були розкладені насінини в шкатулці, посіяла їх, накрила шаром землі і пролила досхочу водою. Кожного вечора і ранку вона приходила на це місце, поливала і звільняла грядку від бур’янів, поки одного дня не побачила як пробиваються перші паростки. І зросли вони так дружно і так швидко розцвіли, що одразу було зрозуміло, що є в них чарівна сила. Дівчина кожної осені збирала насіння з цих квітів і дарувала добрим людям, розповідаючи їм про Квітковий Годинник, мудрість природи і її підказки.

Наша дівчина стала зовсім дорослою жінкою, що збирає запашні трави у час їх цвітіння. Вечорами вона розповідає дітям, а тепер і онукам, фантастичні історії про дива Природи, її мудрість і таємниці саду Феї Квітів. Саме від неї я почула цю історію і переказала вам. Її історії завжди нові, бо у чарівній Книзі Мудрості Природи, що зберігається досі в маленькій круглій шкатулці з різним насінням, постійно з’являються нові сторінки. Це Фея Квітів продовжує робити добру справу, вписуючи у книгу все нові і нові поради людям. Але це вже наступна розповідь. 

Відеоуроки. Дивись і малюй.

Сподіваюся, Фея Квітів принесла вам трішки магії! Напишіть у коментарях, чи подобається Вам такий формат (казка + відеоурок+розмальовки). Ваша зворотний зв'язок дарує натхнення  допомагає мені створювати ще цікавіший контент для вас!

Роздрукуй і розфарбуй