Казки для дорослих. Про кохання і нерозправлені крила.

 Кохання їх було  на все життя..

Палке і ніжне, пристрасне і вірне...

Такі бурхливі й сильні почуття-

Земне ...і лагідне і непокірне....

Їх душі народились десь в світах,

Напевно, на планетах зовсім різних...

Вона- в високих  зоряних шляхах 

А він був воїном...з племен минулих грізних...

Вона була невинна  і легка,

З її очей іскрилось сяйво світла...

Його надійна і міцна рука

Могла допомогти чи захистити

Вона була і грішна і свята,

Її промінням цілували зорі

Так крадькома  в розжарені вуста...

Й стрічки вплітались в коси  веселкові...

Він їй здавався сильним і таким,

Що у житті її повік не зрадить...

Вона була для нього сном легким,

Що біль знімає та дає розраду...

Вона була бажанням і тому

Йому хотілось  нею володіти...

Вона жадала все віддать йому...

І разом зорям сяючим радіти...

Вона казала: "Будем разом ми,

Нам цілий світ не стане на заваді.

Полетимо ...між зір нема пітьми...

І Всесвіт весь , коханий , в нашій владі."

А він мовчав, уходила з під ніг

Земля.  Він так землі тримався.

Піднятись до зірок в думках не міг,

А може й міг, та висоти боявся.

Кохання їх зв'язало по руках...

Зламало їй легкі прозорі крила,

І зникло щось магічне у очах,

Що  пломеніло, сяяло, світило.

І, зв'язану, прикуло до землі...

 Вона давно забула як  літати.

 І дні були її тяжкі й малі,

 І сил уже не мала, щоб кохати...

Він не пішов за нею в вишину,

Він не тримав  та й не пускав у небо...

Вона долала гравітацію земну

Й  собі сама казала, так бо треба.

Пройшли роки. І якось уві сні

Вона про зорі Всесвіту згадала...

Вуста її безбарвні і німі

Вмить ожили... Вона вві сні співала...

І зорі опустилися з небес,

Щоб у земнім полоні привітати

Її безкрилу....І тоді воскрес 

Вогонь в очах і знов почав сіяти...

А він злякався...але знов мовчав,

Хоч не хотів у небо відпускати...

Він, як умів, по- своєму кохав,

Він не злетів....залишився чекати.