Застаріла абетка бабусі Дарини. Футуристична казка для дорослих і дітей.

 

От і почалось- подумала одного разу літня жінка, коли почула про створення ШІ. Щось її в цьому прогресі насторожило...

Невже скоро буде повстання машин, як у 

"Термінаторі"? 

"Та поки мережі лише розвиваються і можливо люди і машини все ж підуть за іншим сценарієм"-..відігнала вона невеселі думки.

Але те, що почалось було справді вагомим.

В різних галузях економіки почали застосовувати ШІ, бо він міг працювати 24 години на добу, не жалівся на втому, не розраховував на соціальні виплати і майже не хворів. А якщо хворів, то його можна було замінити, або купити нову деталь, поставити нову програму, вкласти йому в мозок пріоритетні ідеї, запрограмувати на нові дії.

В школі, де працювала Дарина Олексіївна, так звали жінку, також все йшло за планом автоматизації. Спочатку вчителі засвоювали вміння працювати з програмами, а потім в шкільне життя дуже швидко втрутився штучний інтелект. 

З одного боку він дуже круто спрощував пошук матеріалів, як для учнів , так і для вчителів, а з іншого.... Ну навіщо думати як правильно написати текст, якщо ШІ напише його за тебе? І вони перестали думати.  Навіть писати було лінь. Вони просто вводили голосове повідомлення в чат з ШІ , повторюючи питання вчителів і чат видавав розгорнуту відповідь.  Як же повторити все це вчителю? "Та ви послухайте чат, він все вам розповість моїм голосом." "Доведіть , що це не я говорив.. Це я просто начитав , щоб не забути" ... Вчителі спочатку чинили супротив, а потім стали думати про те, що хоч так дитина щось почує, бо ж працює... Та ще й батьки скажуть, що їх розумна дитина не може нічого не знати, бо ж він у ШІ все питає, а ця шкільна програма йому взагалі не треба... Бо усюди вже ШІ. Рахує ШІ, пише ШІ, навіть картини і відео створює. Все просто, якщо автоматизовано. "Виростуть діти і будуть штучним інтелектом керувати",- сподівались батьки, а потім і вчителі. 

І вони виросли. Телефони стали раритетом, тому що ШІ розробило помічника, який можна було кріпити до руки і навіть вживити під шкіру. Потім помічник став зчитувати не тільки голосові повідомлення, а й навіть думки людини. Які думки, спитаєте ви, якщо думати вони навіть під час навчання не пробували? А ШІ пробував. Тому скоро люди перестали відрізняти свої думки від думок ШІ. І так вони виросли. Виросли і свої штучні думки стали втілювати в життя за допомогою ШІ. Вони вражали своїми вміннями і новаторствами, які нашіптував їм ШІ, вони стали керувати  підприємствами, освітою і країною, хоча зовсім не розумілися ні на освіті, ні на політиці, ні в виробництві, ні в психології людини- всі рішення і думки їм навіював ШІ. 

Старше покоління вчителів ще трохи сперечалося і критично ставилось до використання таких помічників у школі, але ж керівники країни і освіти були повністю підвладні ШІ , і приймали рішення, які він вважав найкращими.

Так з'явилась нова реформована школа, де  обов'язковим елементом було використання помічника. А оскільки  програми для навчання також писав тепер ШІ, то скоро стало зовсім не обов'язково давати самостійні відповіді вчителю, а достатньо було включити відповідь ... 

Потім керівництво вирішило, що буде добре скоротити фінансування на утримання вчителів, бо ж ШІ сам чудово впорається з викладанням матеріалу і оцінюванням, навіть психологічну підтримку може надати. Тому кількість вчителів була значно скорочена, залишились лише ті, хто мав слідкувати за порядком і технікою. Але діти не могли бути в школі без дорослих...З'явилась потреба написати в помічниках спеціальну програму, яка має контролювати порушення фізичного та психічного стану. І з позиції гуманності таким діткам помічник за допомогою різних способів навіювання додавав гормон, наприклад, підвищував рівень ендорфінів або чогось іншого за потреби. Після введення протоколу безпеки у школі дисципліна покращилась. Діти ходили по коридорах спокійні, уважно прослуховували матеріали лекцій, натискали на кнопки правильних відповідей і відчували себе щасливими. Вони навіть забули про ігри і спілкування, бо отримували збалансований гормональний фон від помічника. Школа стала ідеальним місцем, де панувала тиша і звучав електронний голос викладачів. 

Але проблема була тепер не у дітях. Батьки, виховані в таких школах, стали безпорадними,  перестали піклуватись про дітей, а потім перестали їх народжувати... Бо ж навіщо робити це, якщо ти і так щасливий? 

Літня Жінка давно звільнилась , хоча любила свою роботу. Її послуги, знання , вміння були просто не потрібні. Коли вона проходила повз шкільне подвір'я, то згадувала веселий дитячий галас, живі очі дітей, їх посмішки. Тепер під час перерв на подвір'ї стояла мертва тиша. Діти прогулювались по колу, бо це було доречно за протоколом ШІ, мило посміхались один одному без жодної іскорки в очах, ніби одягнувши маску доброзичливості і щастя. Потім жінка бачила, як вулиці міст перетворюються на такі ж зони доброзичливих посмішок. Бо використання помічника стало звичною справою, навіть бажаною для отримання всіх благ суспільства. Помічник тримав людину в стані спокою і задоволення від того, що вона отримує прожитковий  мінімум у їжі, одязі, лікуванні. Зникла мода, мистецтво, розваги- все, що здавалось ШІ недоречним. Так ефективно  заощаджувались ресурси, зменшувались потреби, скорочувались робочі місця, які й так вже заполонили люди керовані  помічниками.  Лише деякі особи, що відмовились від помічника, зупинялись на вулицях, щоб поговорити один з одним і в їх очах і на обличчях з'являлись справжні емоції.

Але кожна система, навіть дуже гарно налагоджена, колись ламається. Що станеться , коли прийде час "Х" і система дасть збій? 

А це обов'язково станеться. Бо жодна система не є вічною. Бо жодна з систем, що запрограмована людьми, не є досконалою. Бо під час існування кожної системи проходить еволюція, яка йде від перших налаштувань і хто- зна куди заведе її розвиток. Бо в кожної речі у світі є дві сторони медалі: доброта часто переростає в безпомічність, сила може перейти у почуття зверхності  і бажання влади, розум доводить до розуміння абсурдності ситуації. А людська природа така, що завжди знайдуться ті, хто впишеться в систему і ті, хто не прийме її. Залишаючись у стороні вони будуть спостерігати... І до тих пір, поки вони не зникнуть або їх не стане більше, спостерігачі будуть розвиватись, відчувати, і просто жити своїм життям з його проблемами і негараздами, радостями і викликами. Можливо, саме вони будуть нести в своїх головах залишки тих знань, якими володіло людство до того моменту, поки не підкорило свій розум штучному . Що ж ? Це лише фантазії...  А час покаже, думала Жінка, розповідаючи своєму малому онуку про планети на небосхилі і гортаючи сторінки раритетної застарілої абетки у вигляді паперової книги (таких вже давно не було, а були мультимедійні електронні), а потім читаючи легенду про те, чому давні люди саме  так назвали сузір'я,  і хто такі Плеяди, чия назва починається на букву "Пе".

І поки малий уважно слухав її розповідь, їй здавалось, що не все ще втрачено, що світ знайде сили залишитись світом людей, бо те, що створене руками і розумом людей, має служити людям, а не керувати ними. А ви знаєте чому сузір'я назвали Плеядами?

Якщо ні, то бабуся Дарина розповість вам про це у наступній казці "Легенда про небесну квочку"