Найкращий гном. Казка у віршах для дітей

 

В одному лісі чарівному

Жили маленькі диво-гноми.

Збирали шишки, а грибочки

Солили в величезних бочках.

Сушили ягоди на гілці,

А вечорами на сопілці

Умілі гноми вигравали,

А інші справно танцювали.

Вже до кінця добігло літо,

Раніше стало вечоріти,

Вночі спускалась прохолода,

Траплялася частіш негода.

І гноми стали будувати

Під деревом великим хату,

Щоб снігом вхід не замело

Знайшли у дереві дупло.

З дупла  проклали коридори,

На вікна почіпляли штори,

Нанесли сіна для матрасів,

Нарвали квітів для окраси.

Із пір'я ковдри теплі ткали,

Із шерсті валянки валяли,

Переробили купу справ, 

поки будинок гарним став.

І ось зима уже на носі,

А гноми в хатку їжу носять.

Як всі запаси поносили,

Дверима то дупло закрили.

По лісі слух пішов про хату,

Про те, як добре в ній сховатись

Від вітру, снігу і негоди...

І що веселий тут народ.

Радушно гноми всіх приймають,

Чим є, тим гостей пригощають-

Старі радіють, юні скачуть,

Була в тих гномів добра вдача.

Але бувають різні гості:

Хтось заздрить, аж шипить від злості,

А хтось  собі на вус мотає,

як кажуть, досвід переймає.

А дехто з гостів став вже рідним:

Старається, працює плідно.

Вже прийняли його, як брата,

Вже й іншим роздає поради.

Але змінилась атмосфера:

Настала, певно, нова ера.

В будинку всі пісні затихли,

Чи то хвороба? Що за лихо?

З-під лоба й скоса поглядають

І як не рідні розмовляють....

Старі ж зібрались на нараду:

Яка біді такій розрада?

А гном уже і тут керує-

Старійшин-гномів ігнорує...

Зв'язки налагодив чудові,

Підтримує з всіма розмови...

Й розказує про те, що він

Усе зробив отут один,

Мовчали довго мудрі гноми,

Хоч не подобалось нікому,

Його брехливі вихваляння,

І з іншими пусті змагання.

Зібрались гноми якось разом,

Щоб зрозуміть, чи вірні фрази

Вони про себе десь почули...

І здивувались. І відчули 

Велику від тих фраз печаль.

Полились сльози, мов кришталь...

Чому? Чому? У чим ми винні?

Ми ж всі дружити тут повинні!

Навіщо розбрат? Як це нас

Обманював він повсякчас?

А ми повірили словам,

Які нашіптував він нам!!

І гноми знову помирились,

Щасливі знов усім ділились...

Бо у добро була в них віра,

По справах і людська довіра.

І як себе не вихваляй,

Як брудом всіх не обливай,

В які б не схована глибини,

А правда вилізе з шпарини.

А що ж наш гном? Чи зрозумів,

Що він насправді наробив???

Та ні, образився і плаче.

Не плач, роздумайся, юначе.

Ти на всі руки в нас мастак,

Але неправильно отак

Когось облити чорним брудом

І думати, що кращим будеш....

Ми ж всі не злі, і ми чим можем

В твоїх бажаннях допоможем!!!

Отак казали гноми гному...

А гнома все ж лишили вдома.

А гнов був , справді, не поганий...

Він думав, що найкращим стане...

Хоч ображав, та ненароком...

Аби ж засвоїв ці уроки,

А не шукав чим очернити,

Й навчився всіх й себе любити.

Бо кожен гном, як і людина,

Так хоче  миру у родині!!!